13 грудня 2025, 08:00
Андрій Бобир народився у давньому козацькому селі Ничипорівка на Київщині. Мистецтвом гри на бандурі захопився змалечку. 1941 року закінчив Київський музично-театральний технікум і відразу ж пішов на фронт. Протягом Другої світової війни служив льотчиком на отриманому в межах лендлізу американському винищувачі Р-39 «Аерокобра». На фронті він не полишав мистецтва: співав, грав у спектаклях і, головне, був майстерним бандуристом.
«Інколи навіть уривок зі спектаклю йому не вдавалося дограти — прямо в гримі “сідлав” літака й здіймався в небо. Приземлився раз на запасному аеродромі, Андрій Бобир, льотчик Червоної армії під час Другої світової війни, а техніки остовпіли... Поляки-вільнонайманці хрестяться: “Матка боска... Дябел з пєкла!..”. Тільки тоді збагнув, що й досі має грим на обличчі (грав Чорта в “Ночі перед Різдвом“ Миколи Гоголя)», — розповідала дослідниця творчості Андрія Бобиря Тетяна Маккой.
Самотужки зроблена бандура на 12 басів і 18 приструнків стала оберегом для військового під час бойових вильотів. До речі, цей музичний інструмент зберігається у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва у Києві, де його можна побачити. Це унікальний артефакт тієї епохи.
Свій інструмент Андрій дуже любив, уважав своїм талісманом і брав її із собою у крило «Аерокобри» на бойові вильоти. Як писав поет Олекса Ющенко, «...а кобза, хоч і саморобна, дорожча золота йому. В ній пісня і весела, й скорбна, в ній віра, що поборе тьму». Головний урок, який для нас залишив Андрій Матвійович полягає в тому, що навіть найтяжче випробування — війна, не має ламати нашу силу, нашу волю жити і працювати.
Після закінчення Другої світової війни Андрій Бобир продовжив навчання у консерваторії у класі Григорія Верьовки та Григорія Компанійця, потім в аспірантурі з оперного симфонічного диригування у професора Олександра Климова, і зрештою присвятив улюбленому інструменту значну частину професійного життя, створивши понад п’ятсот обробок творів для бандури, народних пісень танців та п’єс. Очолював Ансамбль бандуристів Українського радіо (1946—1963), потім був художнім керівником і диригентом радіооркестру народних інструментів (з 1965-го), викладав у консерваторії та працював у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
Поет і бандурист Ярослав Чорногуз називає Андрія Бобиря неперевершеним віртуозом-імпровізатором: «мало хто серед нині живих і діючих бандуристів міг би з ним достойно конкурувати», — пише він у статті «З пальців та струн...» в журналі «Українська культура». Він пригадує, як запрошений на творчий вечір уже в літньому віці Бобир вийшов виконати твір, і зробив це стоячи — тримаючи інструмент не вертикально, а горизонтально, поклавши на долоню лівої руки. «У той же час права просто літала по струнах і виробляла такі пасажі, що дивувалися навіть ті, хто багато разів слухав митця», — продовжує він. Бобир міг грати не лише на струнах, але й під ними, не лише клав інструмент, а й ставив його «з ніг на голову». Кожен наступний куплет пісні міг супроводжувати новим чудовим акомпанементом. А ще — як він співав! Мав голос — оперний драматичний тенор. Окрім музичних талантів, він був також чудовим оповідачем: годинами міг розповідати історії про Хмельницького, Богуна, Нечая, Мазепу, Залізняка та Гонту, переплітаючи історії з грою на бандурі.
Більш ніж двісті записів Ансамблю бандуристів та Оркестру народних інструментів під керівництвом Андрія Бобиря зберігаються у Художньому фонді Українського радіо. Але найдорожчими для себе майстер уважав, як він про це розповідав в інтерв’ю Анатолієві Табаченку, ті самі коротенькі записи акордів «Реве та стогне Дніпр широкий», які слухала в ефірі вся країна.
Безсмертні акорди й сьогодні лунають на хвилях Українського радіо. Вони й далі осучаснюються, стають більш динамічними, але водночас неодмінно зберігається і передається далі їхня неповторна духовна енергетика.
Видатні (1)
Бобир
Підпишіться, щоб отримувати листи.