24 серпня – 155 років від дня народження Василя Курдиновського

Василь Григорович Курдиновський народився 1871 року в с. Лютенські Будища Зіньківського повіту Полтавської губернії. Його ім’я пов’язане передусім із Полтавщиною та Кишиневом, де він протягом десятиліть працював у духовній освіті, займався історико-церковними дослідженнями та відігравав помітну роль у видавничому житті Бессарабії.

Його освітня траєкторія була типовою для представника духовно-академічного середовища того часу, але водночас дала йому ґрунтовну підготовку для подальшої наукової роботи. Курдиновський закінчив Полтавське духовне училище та Полтавську духовну семінарію, після чого вступив до Санкт-Петербурзької духовної академії. Академію він завершив 1895 року зі ступенем кандидата богослов’я. Отримана освіта багато в чому визначила подальший шлях Курдиновського. Він не став священнослужителем у звичайному розумінні цього слова, а зосередився передусім на викладацькій, науково-публіцистичній та редакторській діяльності. Після закінчення академії Курдиновський повернувся до Полтави. У 1895–1896 роках він викладав російську мову та словесність у Полтавському жіночому єпархіальному училищі. Цей етап був нетривалим, але важливим для його професійного становлення: педагогічна праця стала основою подальшої діяльності в духовній освіті.

Уже 1896 року Курдиновський переїхав до Кишинева, де став викладачем словесності Кишинівської духовної семінарії. На цій посаді він працював упродовж наступних років. Саме Кишинів став другим, після Полтавщини, головним осередком його життя та діяльності. Цей переїзд мав для нього принципове значення. Бессарабія наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття була регіоном із надзвичайно складною історичною та культурною спадщиною. Тут перетиналися українські, молдовські, болгарські, гагаузькі, єврейські та інші культурні традиції. Для дослідника церковної історії це створювало широке поле для роботи з пам’ятками, архівними документами, Його праці стосувалися історії Церкви, церковної археології, краєзнавства, історії освіти та етнографії Бессарабії. У «Кишинівських єпархіальних відомостях» він публікував матеріали, присвячені історії краю, церковним пам’яткам, народним звичаям і питанням освіти.

Однією з ранніх його праць стала стаття «Крестовоздвиженская церковь села Лютенских Будищ Зеньковского уезда», опублікована 1895 року в «Полтавських єпархіальних відомостях». Уже сама тема показує, що інтерес до церковної історії рідної Полтавщини виник у Курдиновського ще на початку його наукового шляху. Серед його праць є дослідження Покровської церкви села Сулимівки, церковних пам’яток Римарівки та історико-церковні матеріали про інші населені пункти Полтавщини.

Окреме місце в доробку Курдиновського посідає дослідження Опішні — одного з найвідоміших історичних осередків Полтавщини. 1901 року в «Полтавських єпархіальних відомостях» було опубліковано його працю «Местечко Опошня Зеньковского уезда Полтавской губернии. (Археографический этюд)». Для сучасного дослідника ця праця цікава не лише як історико-церковний матеріал. Курдиновський намагався осмислити походження назви Опішні та спирався на історичні й документальні матеріали. Його підхід демонструє характерну для тогочасного краєзнавства тенденцію: історію конкретного населеного пункту розглядали через поєднання писемних джерел, церковних відомостей, археографічних матеріалів та місцевих традицій.

У 1908 році він став редактором «Кишинівських єпархіальних відомостей». Вони виходили від 1867 до 1917 року, спочатку двічі на місяць, а з 1906 року — щотижня. Видання мало офіційний і неофіційний відділи, а його неофіційна частина містила богословські, історичні, культурні, етнографічні та краєзнавчі матеріали.

Серед публікацій Курдиновського особливо показовою є праця «Пасхальные обычаи в Бессарабии», надрукована 1898 року в «Кишинівських єпархіальних відомостях». Такі праці сьогодні становлять інтерес не тільки для істориків Церкви. Вони можуть бути використані етнографами, фольклористами та дослідниками історії повсякдення, оскільки фіксують традиції Бессарабії кінця ХІХ століття.

Ще один напрям його роботи — безпосереднє вивчення церковних та історичних пам’яток. У «Кишинівських єпархіальних відомостях» була опублікована його «Археологическая поездка по Бессарабии». Такі матеріали свідчать, що Курдиновський працював не лише з бібліографією та архівами. Він здійснював поїздки, оглядав пам’ятки на місці та вводив результати спостережень у науковий і церковний обіг.

Найвагомішою працею Курдиновського у сфері церковної історії вважається «Список найдавніших церков Бессарабської губернії».

Праця була надрукована в першому випуску «Трудів Бессарабського церковного історико-археологічного товариства» в Кишиневі 1910 року. Це вже не просто краєзнавча замітка. Курдиновський здійснив систематизацію відомостей про давні церковні пам’ятки Бессарабії, що зробило працю корисним довідковим матеріалом для наступних поколінь дослідників.

З позицій сучасної історичної науки праці Курдиновського потрібно читати критично. Вони створювалися в умовах Російської імперії та відповідного тогочасного церковного й адміністративного дискурсу. Тому їхні оцінки, термінологію та інтерпретації не можна механічно переносити в сучасний науковий контекст. Водночас це не зменшує джерельної цінності його праць. Навпаки, для сучасного дослідника вони важливі подвійно. По-перше, Курдиновський фіксував конкретні історичні відомості про церкви, монастирі, пам’ятки та місцеві звичаї. По-друге, його тексти самі є джерелом для вивчення того, як на початку ХХ століття представники церковно-історичної науки розуміли минуле Бессарабії. Саме тому його «Список найдавніших церков Бессарабської губернії» продовжує використовуватися в сучасних наукових дослідженнях. Його приклад особливо цінний для сучасного краєзнавства, оскільки показує, що історія Полтавщини творилася не лише тими дослідниками, які залишалися працювати в регіоні.

Постать Василя Курдиновського цікава тим, що поєднує Полтавщину, духовну освіту, церковну історію та культурний простір Бессарабії. Сьогодні його ім’я варто повернути не лише до переліку уродженців Полтавщини, а й до ширшої історії української гуманітарної думки кінця ХІХ — початку ХХ століття. Для цього особливо перспективним є подальше опрацювання фондів «Кишинівських єпархіальних відомостей», «Трудів Бессарабського церковного історико-археологічного товариства», каталогів Кишинівської духовної семінарії та архівних матеріалів сучасної Республіки Молдова. Таке дослідження могло б остаточно встановити дату і місце смерті Курдиновського, повний перелік його публікацій та обсяг редакторської роботи, а також точніше визначити його місце в історії українського церковного краєзнавства.