225 років від дня народження Михайла Остроградського

Михайло Остроградський, нащадок старовинного козацького роду, народився 1801 року в селі Пашенна (зараз – Пашенівка Кременчуцького району) Полтавської губернії.

Молодий Остроградський мріяв стати військовим, але навчання у Харківському університеті вирішило долю майбутнього вченого-математика. 1820 року Остроградський їде навчатися до Парижа, де на нього звертає увагу сам П’єр Симон Лаплас, творець «небесної механіки». У Парижі він слухав лекції видатних французьких математиків А. Ампера, О. Коші, П. Лапласа, С. Пуассона, Ж. Б. Фур’є тощо, під їх керівництвом Остроградський почав свій шлях у математику.

Перелік друкованих робіт вченого налічує понад 100 публікацій. Більша частина наукових праць Остроградського належить до його улюбленої дисципліни – аналітичної механіки. Він працював у різних напрямках цієї науки: теорії тяжіння, теорії коливань пружного тіла, гідростатики та гідродинаміки, загальної теорії удару. Його праці вирізняються нестандартністю рішення, оригінальністю, глибиною думки. Він зробив значний внесок у розвиток математичної фізики, математичного аналізу, теоретичної механіки, теорії чисел, алгебри, теорії ймовірності, балістики. Важливих результатів досяг Остроградський  у галузі математичного аналізу. Вчений знайшов формулу зв’язку інтегралу по об’єму з інтегралом по поверхні, відому в науці як «формула Остроградського». В усіх його роботах головна увага концентрувалася не на вирішенні окремих задач, а на встановленні узагальнених теорій.

Критерієм цінності наукової роботи Остроградський завжди вважав практику. Небагато можна назвати видатних математиків світу, чиї теорії так широко використовувалися б на практиці, як ідеї Остроградського. Наукові досягнення Остроградського високо цінували сучасники, він був почесним членом багатьох академій наук світу. Його було обрано академіком Імператорської академії наук у Петербурзі і почесним доктором Віленського і Гельсінгфорського університетів, у 1834 році – членом Американської, у 1841 році – Туринської, у 1853 році – Римської та у 1856 році – членом-кореспондентом Паризької академій наук.

Михайло Остроградський був прекрасним педагогом. Вищі спеціальні навчальні заклади вважали за честь мати його у себе професором.

Видатні дослідження Остроградського, багаторічна плідна педагогічна діяльність і створення найпередовішої наукової школи принесли йому заслужену славу найвидатнішого математика свого часу..

1 січня 1862 р. Остроградський відійшов у засвіти у Полтаві, дорогою до Харкова, куди прямував на лікування. За заповітом поховали видатного математика у рідному селі, у родинному дворянському склепі: ще за життя. перебуваючи в родинному маєтку та милуючись краєвидом містечка Говтви, що височіє над навколишніми хуторами, Остроградський уголос промовив:«помру у себе, бо у москалів не хочу помирати… Поховайте мене там, щоб було видно і Пашенну, і Довге, і Глибоке».

ЮНЕСКО у 2001 році внесла Михайла Остроградського до переліку видатних математиків світу. У Полтаві споруджено пам’ятник Михайлу Остроградському, його ім’ям названо вулицю, інститут у Полтаві та університет у Кременчуці.