Сто років від дня народження Миколи Петренка – видатного українського письменника

Народився Микола Петренко 6 листопада 1925 року в м. Лохвиця на Полтавщині. Крім нього в сім’ї було ще четверо дітей. Звичайно, дуже хотілося Миколці, щоб хата батьківська була «трішки просторішою. Та щоб кожному свій закуток: уроки приготувати, книжку почитати, у шахи пограти...». Вчився Миколка добре, хоч крім науки мав багато інших обов’язків, проте знаходився час та хист – вірші складати.

На долю Миколи Петренка випало багато випробувань. Життя цієї людини – сторінка Великої Книги більшої частини нашого народу ХХ століття.

Ще першокласником пережив він Голодомор 1932-1933 рр. У неповних 16 років, коли почалася Друга світова війна, потрапляє до Янівського концтабору у Львові. А трохи пізніше став одним із в’язнів концтабору Штокбах. Навесні 1945 року звільнився з концтабору. Повернувся додому, де вже діяло сталінське правило: «Хто був у полоні, в неволі, в окупації – той ворог». Вчорашнього в’язня німецьких таборів – Миколу Петренка – висилають у трудові табори радянські – на лісорозробки Сибіру і ще далі: на рибні промисли Камчатки, відбудови Донбасу. Аж у 1951 році М. Є. Петренко повернувся в Україну до своєї сестри, що жила у Бродах на Львівщині. Тут закінчував школу, працював у редакції районної газети, навчався на факультеті журналістики у Львівського університету.

Нарешті настав вимріяний час: у 1951 році Микола повернувся в Україну до своєї сестри, що жила в Бродах на Львівщині. Тут закінчував школу, працював в редакції районної газети. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету.

Перша його поетична збірка вийшла 1957 р., з того часу побачило світ більше ста книг: поезія, проза, гумор, публіцистика, вірші для дітей, казки, пісенні тексти; автор кількох п‘єс та лібрето музичних вистав, які ставили переважно на сценах львівських театрів.

Спочатку Микола Євгенович увійшов у літературу як поет, що писав для дорослих. Проте, коли у нього з’явилися донечка та синочок, він почав писати для дітей. Першою дитячою книжечкою була «Марічка-невеличка». Ілюстрації до неї підготувала знаменита художниця Софія Караффа-Корбут. Потім були книги для наймолодших читачів, які виходили у видавництвах Львова та Києва: «Світ чекає на тебе», «Чом не ростуть вареники», «Заблуда», «Похід на Чорногору», «Вишиванка від ангела...».

Працював Микола Петренко в обласній молодіжній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України», звідки був звільнений за «пропетлюрівські» вірші. З болем згадував поет, що добра частина його віршів, де був хоч якийсь натяк на його тогочасний підневільний статус, залишилися недрукованими. І так пролежала майже 30 років. Вже в час Незалежної України Микола Євгенович відшукав стару папку, переглянув давні вірші, пригадав молоді роки, давніх друзів, знайомих. І 1993 року у видавництві «Логос» вийшла друком поетична збірка «Молитва отця Зенона».

На слова Миколи Петренка створено близько 200 пісень, деякі з них визнані кращими піснями року. Найвідоміші: «Намалюй мені ніч» (муз. М.Скорика та – в іншій версії – Б.Веселовський), «Калина приморожена» (муз. В. Івасюка), «Карпати» (муз. М.Скорика), «Срібні кораблі» (муз. Б.-Ю. Янівського), «Нічне місто» (муз. М.Скорика), «Рідне місто» (муз. Є.Карпенка), «Розбиті ікони» (муз. М.Сови), «Ти забудь ті слова» (Муз. М.Скорика), «Лижна» (муз. А. Кос-Анатольського).

Лауреат літературних премій ім. Павла Тичини, Юрія Яновського, Маркіяна Шашкевича, Богдана-Нестора Лепкого, Ірини Вільде, Дмитра Нитченка, Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди "Сад божественних пісень", літературної премії "Благовіст", літературної премії ім. Романа Федоріва, премії журналу "Березіль", переможець I міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора", дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози "Крилатий Лев".

Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, Великим золотим знаком Товариства німецько-радянської дружби та срібною медаллю Товариства німецьких антифашистів. Заслужений діяч мистецтв України (2006). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5 ступеня.

Проживши довгий вік, 10 жовтня 2020 року на 94-му році життя Микола Євгенович Петренко відійшов у вічність. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.