140 років від дня народження публіциста та педагога Віктора Андрієвського

Він народився 1885 року у Полтаві. За архівними джерелами відомо, що батько цієї родини Никанор Семенович мав шматок землі (яку згодом, 1908 р., виставив на продаж) у Кобеляцькому повіті біля с. Пустош-Семенівка Маячківської волості. А в Полтаві родина на початку ХХ ст. мешкала у власному будинку по вул. Кузнецькій (Юліана Матвійчука, 63). Середню освіту хлопець здобував у Першій полтавській чоловічій гімназії. Зі шкільних років уже вирізнявся літературними здібностями, мав потяг до театрального мистецтва та громадської роботи. Співпрацював у часописах «Рідний край», «Сніп», «Літературно-науковий вістник». Протягом 1903-1907 рр. навчався на природничому факультеті Університету св. Володимира. Після здобуття університетської освіти Віктор повертається до Полтави, де з 1909 р. працює викладачем хімії та товарознавства у семикласному комерційному училищі Байєра. Проте молодий учитель не обмежується своїми педагогічними вправами. Він пристає до представників старої полтавської громади (з 1912 р.), швидко адаптується і набирає авторитет серед національно-свідомої інтелігенції Полтави – обирається гласним Полтавської міської думи на 1913–1916 рр. У цей період ім’я Андрієвського неодноразово згадується на шпальтах місцевих газет, він уже доволі відома публічна постать, радник міського голови, а ще – блискучий, безкомпромісний оратор та один із фундаторів українського клубу – одного з осередків національного життя Полтави.

У травні-червні 1917 р. Андрієвський – серед засновників Української партії хліборобів-демократів (Лубни). Від кінця 1917 р. до квітня 1918 р. – комісар освіти УНР у Полтавській губернії. 1920 р. у складі Державної капели під керівництвом О. Кошиця виїхав до Польщі, де у 20-30-х рр. працював директором української таборової гімназії у м. Каліш. Опублікував спогади про перебування капели Кошиця на Закарпатті. Згодом жив у Чехословаччині та Німеччині. У цей період Андрієвський багато пише, з-під пера публіциста з’являється чимало статей, навіть окремих видань, які мають чітке полтавське забарвлення. Поміж них можна виокремити «Значіння Полтавського бою для української державности» (1927) повний текст https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/24761/file.pdf, «З минулого», 2 т. (1921–1923 рр.), «До характеристики українських правових партій» (Берлін, 1921), «Три громади» (Львів, 1938), «М. Лисенко» (1942), «М. Міхновський» (1950) та ін.

Післявоєнні роки життя професор філології, доктор Віктор Андрієвський проживав у Німеччині, де і знайшов свій останній притулок у місті Дорнштадт 15 вересня 1967 року.