257 років від дня народження Івана Котляревського

Походив із зубожілого козацького старшинського роду, батько працював канцеляристом міського магістрату. Згодом Котляревські отримали дворянське звання.

Дев’ять років навчався в духовній семінарії у Полтаві, яку так і не закінчив – духовна кар’єра його не приваблювала. Тоді ж почав писати вірші, публікувався в сатиричному альманаху «Полтавська муха». Працював канцеляристом, вчителював у поміщицьких родинах. Водночас активно цікавився українським фольклором: вивчав життя простого люду, його звичаї та обряди, записував народні пісні.

З 1796-го перебував на військовій службі у Сіверському карабінерському полку. Вірогідно, такий поворот долі став наслідком нещасливого кохання: Іван Петрович закохався у 20-річну Марію Семенівну, бідну родичку господаря, в якого працював домашнім учителем, але дівчина вже була обіцяна іншому і мала стати дружиною багатого вдівця.

Ще в 1794-1796 роках підготував перші три частини поеми «Енеїда», написаної на сюжет однойменного твору римського поета Публія Вергілія.

Рукописний примірник поеми опинився в конотопського поміщика Максима Парпури. Останній завідував друкарнею медичної колегії в Петербурзі. І вже під час військової служби Іван Петрович дізнався про видання в 1798-му в Петербурзі «Енеїди» коштом Парпури.

Найпопулярнішою версією «Енеїди» стала та, яку проілюстрував Анатолій Базилевич у 1967-у році. Книга вийшла другом у 1968-у році у видавництві «Дніпро», «Енеїда» в оформленні Базилевича перевидавалася 17 разів.

Між тим «Енеїда» стала першим твором в українській літературі, написаним народною мовою. На той час українська мова внаслідок цілої низки указів російської влади поступово витіснилася з ужитку, навіть церковні служби змушували правити церковнослов’янською мовою. Відтак твори Івана Котляревського започаткували новий етап формування української літературної мови.

Відомо, що «Енеїду» з автографом автора дбайливо зберігав імператор Олександр І, примірник твору мав навіть Наполеон І Бонапарт.
Під час військової служби Іван Котляревський брав участь у задунайських походах російсько-турецької війни 1806-1807 років, відзначався хоробрістю та безстрашністю в боях (при взятті фортець Бендери та Ізмаїл) і при виконанні дипломатичних доручень. Тоді ж познайомився з козаками Задунайської Січі, яких мав залучити на бік Російської імперії. В 1808-му вийшов у відставку в чині капітана.

Влаштуватися на службу вийшло не одразу. Лише в 1810-му став наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян у Полтаві. Який згодом перетворив на зразковий навчально-виховний заклад. Під час походу Наполеона в Росію сформував козацький кінний полк.

Організатор та керівник Полтавського театру (1818-1821). Як і всюди, ставили російські й західноєвропейські п’єси та водевілі. Однак Котляревський швидко зрозумів необхідність розвивати українську драматургію. Саме для театру в 1819-му написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», що й досі не сходять зі сцени. Активно співпрацював з талановитим актором Михайлом Щепкіним, якого допоміг викупити з кріпацтва.

Входив до масонської ложі «Любов до істини», де активно обговорювалися реформи царя Олександра І. Також був членом і співавтором програмових документів таємного «Товариства малоросійського». Ця інформація сплила під час слідства про повстання декабристів, однак для Котляревського все минулося без наслідків. За однією з версій, за нього заступилася дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна Варвара – внучка останнього гетьмана Кирила Розумовського, яскрава і сильна особистість. Рєпніни багато років тісно спілкувалися з Іваном Петровичем. 

Мешкав у батьківському будинку, збудованому ще в 1705-му.

Помер 10 листопада 1838-го в Полтаві. Перед тим відпустив на волю 6 своїх кріпаків та роздав все майно родичам і знайомим. В останню путь його проводжала вся Полтава, а Тарас Шевченко відгукнувся віршем «На вічну пам’ять Котляревському».

Оскільки Іван Петрович ніколи не був одружений і не мав прямих нащадків, його спадкоємницею та господаркою садиби стала економка Мотрона Веклевичева, унтер-офіцерська вдова.

Повний текст «Енеїди» (в шести частинах) побачив світ уже після смерті автора, в 1842-му.

В рідній Полтаві на честь Івана Котляревського відкрито пам’ятник (1903), літературно-меморіальний музей (1952) та музей-садибу (1969).